Омельницька сільська територіальна громада

Албіна Едуард Георгійович
(12 листопада 1981 — 17 березня 2024)

Едуард Георгійович Албіна народився 12 листопада 1981 року в селі Воровського Жовтневого району Миколаївської області. Закінчив 9 класів місцевої загальноосвітньої школи. Виховувався у багатодітній родині, де з дитинства прищеплювалися цінності порядності, відповідальності, взаємопідтримки та поваги до праці.

Після завершення навчання розпочав трудову діяльність у колгоспі, де зарекомендував себе як сумлінний та працьовитий працівник.

У 2012 році переїхав до села Запсілля, де проживав разом із сестрою та її родиною. У 2015 році став на захист України, брав участь в антитерористичній операції на сході держави, зокрема в районі гори Карачун поблизу міста Слов’янськ.

Після повернення із зони бойових дій у 2016 році проживав у місті Кременчук. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став до лав оборонців України та 5 березня 2022 року був призваний на військову службу до Національної гвардії України.

23 вересня 2022 року одружився.

14 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання разом із підрозділом, зник безвісти. Згодом було встановлено, що 17 березня 2024 року молодший сержант Едуард Албіна загинув під час бойових дій поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області, до останнього виконуючи військовий обов’язок і захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

                                                                                        Світла пам’ять про захисника України назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Бублик Олександр Андрійович

«БУЛЯ»
(7 серпня 1979 — 29 грудня 2025)

Олександр Андрійович Бублик народився 7 серпня 1979 року в селі Рокитне. Навчався у Рокитненській загальноосвітній школі, після чого здобув професію столяра у Кременчуцькому професійно-технічному училищі №19.

Трудову діяльність пов’язав із Кременчуцьким нафтопереробним заводом, де працював оператором. За час роботи зарекомендував себе як відповідальний, сумлінний та надійний працівник.

Строкову військову службу проходив у місті Сімферополь (Автономна Республіка Крим), де проявив себе дисциплінованим військовослужбовцем.

Був батьком двох дітей. У мирному житті цінував родину, підтримував рідних і близьких, мав широке коло друзів. Захоплювався рибальством та футболом.

1 серпня 2025 року став на захист України. Після проходження підготовки виконував бойові завдання на території Сумської області. Проходив службу у складі 421 окремого батальйону безпілотних систем «САПСАН» Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

29 грудня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Мар’яне Сумського району Сумської області, віддавши життя за незалежність і територіальну цілісність України.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Гавура Сергій Михайлович
(14 лютого 1979 — 12 квітня 2022)

Сергій Михайлович Гавура народився 14 лютого 1979 року в селищі міського типу Тагта-Базар (Туркменістан). У 1992 році разом із родиною переїхав до України, де проживав у селі Демидівка. Закінчив 9 класів Демидівської загальноосвітньої школи, повну загальну середню освіту здобув у І ліцеї міста Полтава.

Після школи вступив до Полтавської державної аграрної академії. Виконав конституційний обов’язок, проходячи строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

У 2019 році підписав контракт та розпочав службу у складі 107-ї реактивно-артилерійської Кременчуцької бригади, брав участь в антитерористичній операції на сході України на території Донецької та Луганської областей. Згодом проходив службу у підрозділах морської піхоти.

У цивільному житті працював на Кременчуцькому м’ясокомбінаті, на свинокомплексі в селі Обізнівка, а також інженером на Кременчуцькому нафтопереробному заводі.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації був направлений до міста Маріуполь, де брав участь в обороні, зокрема на території Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. До останнього виконував військовий обов’язок, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Матрос, водій автомобільного відділення 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» (посмертно).

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Горобець Сергій Герасимович

«ФАЗА»
(21 червня 1987 — 6 травня 2025)

Сергій Герасимович Горобець народився 21 червня 1987 року в селі Парт-Комуна (ліквідоване) Кременчуцького району. Згодом проживав у місті Кременчук, де здобув освіту: закінчив загальноосвітню школу №26 та професійно-технічне училище №19.

Після навчання працював на Кременчуцькій теплоелектроцентралі, де здобув фах спеціаліста з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Зарекомендував себе як відповідальний і сумлінний працівник.

Строкову військову службу проходив у лавах Збройних Сил України. Після завершення служби повернувся до цивільного життя та продовжив трудову діяльність.

У 2011 році одружився, виховував сина.

23 жовтня 2024 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України та проходив службу у складі спецпідрозділу «Артан-Х» Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Солдат, кулеметник.

6 травня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Степове Запорізької області, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Нагороджений заохочувальною відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України — медаллю «За бойові заслуги» (посмертно).

                                                                                        Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

 Гримак Роман Юрійович

«МАЛИШ»
(3 лютого 1978 — 22 квітня 2022)

Роман Юрійович Гримак народився 3 лютого 1978 року в селищі міського типу Батагай (Якутська область). З дитинства проживав в Україні: навчався у місті Рівне, згодом — у загальноосвітній школі №26 міста Кременчук.

Після завершення школи вступив до Кременчуцького професійно-технічного училища №19, яке закінчив у 1996 році, здобувши спеціальність електрогазозварника.

Проходив строкову військову службу у Збройних Силах України в місті Київ у період з 1996 по 1998 роки. Після служби працював за фахом електрогазозварником на підприємствах Кременчука та Полтавської області, зокрема на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті. Зарекомендував себе як працьовита, відповідальна та товариська людина.

У жовтні 2021 року був прийнятий на військову службу за контрактом. Проходив службу на посаді механіка-водія у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила.

22 квітня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання в місті Попасна Луганської області внаслідок ворожого обстрілу.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та орденом «Хрест Героя» (посмертно).

 Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Губайдулін Андрій Сергійович

(12 листопада 1991 — 16 березня 2026)

Андрій Сергійович Губайдулін народився 12 листопада 1991 року в селі Омельник Кременчуцького району Полтавської області. З дитинства вирізнявся щирістю, добротою та повагою до людей, був вихованим, спокійним і відповідальним хлопцем.

Початкову освіту здобував в Омельницькому ліцеї, згодом навчався у місті Кременчук у гімназії №24. Після школи закінчив Кременчуцьке професійно-технічне училище №7, де здобув фах механіка.

Трудову діяльність розпочав на Кременчуцькому автомобільному заводі «КрАЗ», працював у сталеливарному виробництві. Зарекомендував себе як сумлінний, працьовитий і відповідальний працівник, якого поважали колеги.

У повсякденному житті Андрій був доброзичливим, щирим і врівноваженим, мав багато друзів, завжди був готовий допомогти та підтримати.

2 травня 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив військову службу у складі Сухопутних військ ЗСУ. Солдат, виконував бойові завдання із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

16 березня 2026 року Андрій Сергійович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області, залишаючись вірним військовій присязі до останнього подиху.

У Героя залишилися мама та дружина.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів, друзів та громади.

Іванець Ігор Михайлович
(10 листопада 1974 — 25 лютого 2018)

Ігор Михайлович Іванець народився 10 листопада 1974 року в місті Кушка Тахта-Базарського району Марийської області. У 1980 році разом із родиною переїхав до України, де проживав у селі Демидівка Кременчуцького району Полтавської області.

Навчався у Демидівській загальноосвітній школі, після закінчення якої вступив до Кременчуцького СПТУ №20, де здобув професію монтажника.

У 1992–1994 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Після демобілізації працював у сільському господарстві та будівельній сфері, зокрема помічником комбайнера в колгоспі «Дружба», а також у будівельних організаціях міста Кременчук. З 2012 року працював слюсарем на Кременчуцькій овочевій фабриці, де зарекомендував себе як сумлінний, відповідальний і працьовитий працівник.

14 травня 2015 року був призваний на військову службу. Брав участь в антитерористичній операції на сході України, виконував бойові завдання в районах населених пунктів Щастя, Мар’їнка, Попасна.

Старший солдат, механік-водій бойової машини піхоти 92-ї окремої штурмової бригади.

Нагороджений пам’ятною медаллю «За оборону Щастя» та нагрудним знаком «За вірність народу України» ІІ ступеня.

Помер 25 лютого 2018 року.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Карпенко Олександр Григорович
(10 травня 1977 — 28 серпня 2014)

Олександр Григорович Карпенко народився 10 травня 1977 року в селі Радалівка Глобинського району Полтавської області. Проживав у селі Запсілля Кременчуцького району.

Проходив військову службу у лавах Збройних Сил України. У період проведення антитерористичної операції став на захист держави у складі 92-ї окремої механізованої бригади.

Молодший сержант, старший стрілець-водій бронетранспортера.

28 серпня 2014 року загинув під час виконання бойового завдання в районі села Войкове Старобешівського району Донецької області. Перебував у складі підрозділу, який виконував завдання із деблокування українських військових під час боїв за Іловайськ. Загинув внаслідок артилерійського обстрілу та бойового зіткнення з силами противника.

Похований у селі Запсілля Кременчуцького району Полтавської області.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), нагрудним знаком Полтавської обласної ради «За вірність народу України» (посмертно) та нагрудним знаком «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Кочерга Вадим Олександрович

«ЄНОТ»
(17 квітня 1991 — 8 грудня 2024)

Вадим Олександрович Кочерга народився 17 квітня 1991 року в селі Рокитне. Навчався у Рокитненській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Після закінчення школи здобув вищу освіту у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського за спеціальністю «Облік і аудит», кваліфікація — магістр.

З 6 квітня 2015 року проходив військову службу у лавах Національної гвардії України у складі 27-ї Печерської бригади (в/ч 3066, м. Київ). Служив у підрозділах Північного оперативно-територіального об’єднання. За час служби неодноразово укладав контракти, присвятивши військовій справі майже 10 років життя.

Під час служби брав участь у бойових діях, зокрема у звільненні міст Буча та Ірпінь, за що був відзначений грамотою за зразкове виконання службових обов’язків, сумлінну службу та високу професійну майстерність у відбитті збройної агресії російської федерації.

У 2018 році одружився. У цивільному житті захоплювався рибальством та автомобілями.

Старший солдат 27-ї Печерської бригади Національної гвардії України.

8 грудня 2024 року помер під час проходження служби.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів та громади.

Кузьмич Володимир Володимирович

«КУЗЯ»
(7 вересня 1996 — 13 листопада 2024)

Володимир Володимирович Кузьмич народився 7 вересня 1996 року в селі Запсілля. Закінчив 9 класів Омельницької загальноосвітньої школи, після чого здобув професію столяра у Кременчуцькому професійно-технічному училищі №7. Після навчання проходив строкову службу в українській армії.

Трудовий шлях розпочав на Кременчуцькому нафтопереробному заводі, де пропрацював два роки. Володимир був турботливим сином і братом, працьовитим, із почуттям гумору та здатністю підтримати близьких. Захоплювався рибальством.

12 липня 2024 року отримав повістку та став на захист країни. Пройшов підготовку у 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого (навчальний центр «Десна»), після чого був направлений до військової частини у Котелевському районі на Полтавщині, а згодом на передову — до Курщини.

13 листопада 2024 року загинув у бою. Його життя обірвала ворожа куля. Володимир віддав своє життя за незалежність та свободу України.

Солдат, снайпер-стрілець, гранатометник 82-ї окремої десантно-штурмової «Буковинської» бригади.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У Володимира залишилася мама, сестра, племінниця та тітка.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів та громади.

Лисенко Денис Володимирович

«ДІНПУЛ»
(19 серпня 1998 — 12 жовтня 2025)

Денис Володимирович Лисенко народився 19 серпня 1998 року в селі Омельник. Навчався в Омельницькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, згодом — у Кременчуцькій загальноосвітній школі-інтернаті І–ІІІ ступенів імені А. С. Макаренка.

Після завершення навчання працював у сфері будівництва, особливо захоплювався роботою з деревом, з часом опанував виготовлення дерев’яних зрубів. Зарекомендував себе як працьовитий, відповідальний і майстровитий чоловік.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації неодноразово намагався стати до лав захисників України. У 2024 році розпочав військову службу у Збройних Силах України, проходив підготовку в навчальному центрі в місті Десна. Згодом виконував бойові завдання на Харківському напрямку у складі підрозділів безпілотних систем.

Старший солдат, майстер безпілотних авіаційних комплексів 429-го окремого полку «АХІЛЛЕС».

12 жовтня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів та громади.

Литвин Євген Олександрович
(14 липня 1993 — 19 жовтня 2024)

Євген Олександрович Литвин народився 14 липня 1993 року в селі Запсілля Кременчуцького району. Навчався у Новогалещинській загальноосвітній школі, згодом — у Кобеляцькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті, де здобув базову середню освіту.

Після завершення навчання здобув професію кухаря. У цивільному житті працював, допомагав родині, був працьовитим і відповідальним. Виріс у багатодітній родині, був найстаршим серед дітей, дбав про рідних, підтримував близьких.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист України. Проходив військову службу у складі 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла.

Солдат, навідник гармати.

19 жовтня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Єлизаветівка Донецької області, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Логвиненко Григорій Григорович

Мироненко Микола Анатолійович

«МИРОН»
(28 червня 1996 — 16 травня 2024)

Микола Анатолійович Мироненко народився 28 червня 1996 року в місті Кременчук Полтавської області. Згодом проживав у селі Демидівка Кременчуцького району.

Навчався у Кобеляцькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті, пізніше — у Манжеліївській школі. Після завершення навчання здобув професію зварювальника у Кременчуцькому професійно-технічному училищі №19.

Працював на Омельницькій олійниці, де зарекомендував себе як працьовитий, відповідальний та доброзичливий працівник.

У травні 2023 року став на захист України. Проходив військову службу у складі Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.

Солдат, стрілець.

Під час служби отримав поранення, після лікування та реабілітації повернувся до виконання бойових завдань.

16 травня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Вовчанськ Чугуївського району Харківської області.

Нагороджений медаллю «За поранення».

                                                                                         Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Мовчан Дмитро Васильович

(12 лютого 1978 — 26 березня 2017)

Дмитро Васильович Мовчан народився 12 лютого 1978 року в селі Рокитне Полтавської області. Навчався у Кременчуцькій загальноосвітній школі №30, після чого здобув професію у Кременчуцькому вищому професійному училищі №7.

У 1996 році вступив до Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету, який закінчив у 1999 році. Присвятив своє життя військовій авіації.

З 2012 року проходив військову службу за контрактом у підрозділах армійської авіації. З початком антитерористичної операції брав участь у бойових діях на сході України. Виконував бойові завдання у складі вертолітних підрозділів, здійснював польоти в зоні проведення АТО.

Капітан Збройних Сил України, льотчик-штурман 18-ї окремої вертолітної бригади.

26 березня 2017 року загинув внаслідок авіакатастрофи поблизу села Малинівка Слов’янського району Донецької області під час виконання службового завдання.

Похований у рідному селі Рокитне.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Неліпа Олександр Олександрович

«НЕЛЬСОН»
(26 березня 1978 — 16 вересня 2023)

Олександр Олександрович Неліпа народився 26 березня 1978 року в селі Комиші Кременчуцького району. Проживав у селі Омельник. Навчався в Омельницькій загальноосвітній школі, після закінчення якої вступив до Кременчуцького льотного коледжу, який закінчив у 1999 році, здобувши військове звання.

У цивільному житті працював на підприємствах Кременчука та Омельника, зокрема у сфері монтажу інженерних мереж і на нафтопереробному заводі. Був працьовитим, відповідальним і шанованим у колективі. Захоплювався рибальством і мисливством.

У 2014 році був мобілізований та проходив військову службу у складі підрозділів армійської авіації. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації знову став на захист України.

У 2023 році пройшов підготовку у Національній академії сухопутних військ, після чого був направлений до складу 47-ї окремої механізованої бригади «МАГУРА».

Старший лейтенант, командир механізованого взводу.

16 вересня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області, до останнього виконуючи обов’язок командира та рятуючи підлеглих.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів та громади.

Рибко Юрій Костянтинович

«РИБА»
(25 вересня 1984 — 28 вересня 2022)

Юрій Костянтинович Рибко народився 25 вересня 1984 року в місті Тула. Згодом його життєвий шлях був пов’язаний з Україною, де він зростав, навчався та реалізовував себе.

Після закінчення школи у 1999 році вступив до Кримського художнього училища імені М. С. Самокіша у місті Сімферополь, де здобув фах дизайнера. Був творчою, обдарованою особистістю, мав гарний естетичний смак і прагнення до самореалізації.

Мав військовий досвід, зокрема у 2003–2004 роках брав участь у миротворчій місії в Іраку, де обіймав посаду заступника командира взводу.

З 2005 року працював підприємцем у місті Київ. У подальшому проживав у селі Рокитне Кременчуцького району та працював в Омельницькому комунальному підприємстві, де його знали як доброзичливу, щиру і відкриту людину.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Юрій без вагань став на захист Батьківщини. Проходив військову службу у складі стрілецького підрозділу, обіймав посаду техніка стрілецької роти, згодом — командира розвідувального відділення.

Сержант, стрілець спеціального підрозділу.

Брав участь у визволенні міст Буча та Ірпінь, виконував бойові завдання на Одещині, в районі острова Зміїний, а також на Харківському напрямку. Зарекомендував себе як мужній, відповідальний воїн, справжній командир, який дбав про своїх побратимів і до останнього виконував свій обов’язок.

28 вересня 2022 року Юрій Костянтинович загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Великі Проходи Харківської області, до останньої миті залишаючись вірним військовій присязі та рятуючи своїх підлеглих.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), нагрудним знаком «Комбатантський хрест» (посмертно).

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, побратимів та всієї громади.

Садовничий Євген Валентинович

«БАРМЕН»
(10 вересня 1982 — 6 серпня 2016)

Євген Валентинович Садовничий народився 10 вересня 1982 року в місті Дніпродзержинськ (нині Кам’янське) Дніпропетровської області. У дитячому віці залишився без батьків, виховувався разом із братом у родині дідуся та бабусі в селі Рокитне Кременчуцького району.

Після закінчення школи навчався у Кременчуцькому вищому професійному училищі №7, де здобув професію маляра-штукатура. Згодом працював у сфері обслуговування, зокрема барменом у місті Київ.

У червні 2015 року підписав контракт та став на захист України. Проходив військову службу у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Брав участь у бойових діях у районі населеного пункту Піски.

Молодший сержант, головний сержант з матеріального забезпечення роти.

6 серпня 2016 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Кримське Новоайдарського району Луганської області внаслідок підриву на вибуховому пристрої.

Похований у селі Рокитне Кременчуцького району.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно) та відзнакою «Комбатантський хрест» (посмертно).

                                                                                        Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Самойленко Сергій Валерійович

(23 жовтня 1987 — 7 серпня 2025)

Сергій Валерійович Самойленко народився 23 жовтня 1987 року в селі Рокитне Кременчуцького району. Навчався у Потоцькій загальноосвітній школі, після закінчення якої здобув професію каменяра у професійно-технічному училищі міста Кременчук.

Працював у будівельній сфері, останнім часом — у селянсько-фермерському господарстві «Атланта». Зарекомендував себе як працьовитий, відповідальний і доброзичливий працівник.

У 2008 році створив сім’ю, виховував доньку.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист України. Проходив військову службу у складі підрозділів Збройних Сил України.

Солдат, стрілець 36-ї шляхово-відновлювальної бригади.

7 серпня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Бирине Чернігівської області, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Тацяк Тарас Васильович
(9 липня 1980 — 31 липня 2023)

Тарас Васильович Тацяк народився 9 липня 1980 року в місті Надвірна Івано-Франківської області. У дитинстві разом із родиною переїхав до села Омельник Кременчуцького району, де й проживав.

Навчався в Омельницькій загальноосвітній школі, після закінчення якої здобув професію зварювальника у Кременчуцькому професійно-технічному училищі №19. Після навчання працював у будівельній сфері, зокрема в організації «Лада» та на підприємстві ПАТ «Кременчуцьке спеціалізоване управління №17».

У 1998–2000 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

Був активним учасником громадського та культурного життя громади: брав участь у художній самодіяльності, був актором народного театрального колективу, членом громадського формування «Омельницька сотня». Вирізнявся активною громадянською позицією, відповідальністю та любов’ю до України.

7 березня 2023 року був призваний на військову службу. Проходив підготовку та згодом виконував бойові завдання у зоні бойових дій.

Солдат, кулеметник 32-ї окремої механізованої «Сталевої» бригади.

31 липня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоселівське Луганської області, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Терещенко Андрій Анатолійович

«ГРЕК»
(15 березня 1973 — 28 квітня 2025)

Андрій Анатолійович Терещенко народився 15 березня 1973 року в місті Кременчук. Навчався у Кременчуцькій середній школі №17, після чого здобув професію тракториста у СПТУ.

У 2015 році був призваний на військову службу Кременчуцьким об’єднаним військовим комісаріатом. Брав участь в антитерористичній операції на сході України, проходив службу в районі Дебальцевого.

Під час бойових дій отримав поранення та контузію, проходив лікування у військовому госпіталі. Мав статус інваліда війни ІІ групи, нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО» та медаллю «Ветеран військової служби».

У мирному житті працював за фахом, був працьовитою та відповідальною людиною, мав сім’ю, виховував дітей.

З початком повномасштабного вторгнення знову став на захист України. Служив солдатом, навідником у складі 54-ї окремої механізованої бригади.

28 квітня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів та громади.

Черкаський Сергій Михайлович

«ЧЕРКЕСС»
(9 лютого 1976 — 29 січня 2025)

Сергій Михайлович Черкаський народився 9 лютого 1976 року в селі Омельник Кременчуцького району Полтавської області. Навчався в Омельницькій загальноосвітній школі, після закінчення якої здобув професію зварника у професійно-технічному училищі. Згодом підвищував свою кваліфікацію, навчався в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона.

У мирному житті проживав у місті Кременчук. Працював на підприємствах «Ізумруд», «Емальхімпром», ТОВ «Котлогаз». Був висококваліфікованим спеціалістом, сумлінним і відповідальним працівником, якого поважали колеги.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну став на захист Батьківщини. 20 травня 2022 року був призваний на військову службу. Проходив службу у складі десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Старший сержант, стрілець-снайпер 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

29 січня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гуєво Суджанського району Курської області внаслідок ворожого обстрілу, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), почесним нагрудним знаком «Нагрудний знак військової частини А0222» (посмертно).

 Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та громади.

Шафалюк Іван Сергійович
«КРЕМЕНЬ»
(28 листопада 1995 — 24 березня 2025)

Іван Сергійович Шафалюк народився 28 листопада 1995 року в селі Варакути Кременчуцького району. З дитинства вирізнявся відповідальністю, щирістю та доброзичливістю, ріс чуйною та працьовитою дитиною.

Навчався у Кременчуцькій спеціалізованій школі-інтернаті спортивного профілю імені І. М. Піддубного, яку закінчив у 2015 році. Згодом здобув професію зварювальника у Кременчуцькому професійно-технічному училищі №19. Працював на тепличному комбінаті, де зарекомендував себе як сумлінний, відповідальний і надійний працівник.

У повсякденному житті Іван був активним, наполегливим, любив спорт, завжди приходив на допомогу іншим, підтримував друзів і близьких, користувався щирою повагою серед односельців.

У 2024 році, як справжній патріот, став на захист Батьківщини. Проходив військову службу у складі штурмового підрозділу Збройних Сил України.

Солдат, стрілець 225-ї окремої штурмової бригади.

Виконував бойові завдання на складних напрямках, зокрема на Курському напрямку, проявляючи мужність, витримку, рішучість та вірність військовій присязі. Побратими згадують його як надійного товариша, який завжди був поруч і не підводив у найскладніші моменти.

24 березня 2025 року Іван Сергійович загинув на полі бою, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України. Йому було лише 29 років…

 Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, побратимів та громади.

Шахман Олександр Юрійович
«ШАМАН»
(14 вересня 1988 — 31 січня 2025)

Олександр Юрійович Шахман народився 14 вересня 1988 року в місті Кременчук. Навчався у загальноосвітній школі №30, після закінчення якої розпочав трудову діяльність. З юних років був працьовитим і відповідальним, не цурався жодної роботи. Працював у сфері будівництва, був автомеханіком, електрозварювальником. Мав «золоті руки» та вмів виконувати найскладніші завдання.

У мирному житті проживав у селі Щербаки Кременчуцького району. Був щирою, доброю, відкритою людиною, завжди готовою допомогти іншим. Захоплювався рибальством, любив проводити час із родиною.

Із початком повномасштабного вторгнення активно допомагав Збройним Силам України, ремонтував автомобілі для військових. У листопаді 2024 року став на захист Батьківщини. Пройшов підготовку у навчально-тренувальному центрі в селищі Гончарівське Чернігівської області, після чого продовжив службу на Донеччині.

Солдат, стрілець 32-ї окремої механізованої «Сталевої» бригади.

22 січня 2025 року вирушив на своє перше бойове завдання. 31 січня 2025 року загинув на полі бою, виконуючи військовий обов’язок та захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.

Нагороджений нагрудним знаком «Комбатантський хрест» (посмертно).

У Олександра залишилися дружина, син та пасербиця…

 Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, побратимів та громади.

Ясінський Вадим Миколайович
«ЯЩІР»
(25 лютого 1983 — 22 квітня 2022)

Вадим Миколайович Ясінський народився 25 лютого 1983 року в селі Омельник Кременчуцького району. Навчався в Омельницькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів.

Після закінчення школи проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України у 2002–2004 роках.

У 2015 році став на захист України, брав участь в антитерористичній операції на сході держави. У цей період одружився з коханою Вікторією, з якою тривалий час проживав разом. У родині народився син.

У мирному житті працював у сфері обслуговування та промисловості — був старшим оператором автозаправної станції, згодом майстром. Останнім місцем роботи став Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Вирізнявся працьовитістю, відповідальністю та надійністю.

У квітні 2021 року знову став на захист Батьківщини. Служив сержантом, командиром гармати у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила.

Вадим Миколайович мужньо виконував бойові завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.

22 квітня 2022 року загинув під час ворожого обстрілу в місті Попасна Луганської області, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.

39 років — як мало відміряла йому доля… Та прожив гідно, як справжній українець, добрий син, чоловік, батько та вірний товариш.

Світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та всієї громади.